Печуляк В.П.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Державна податкова політики України в умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів

Загальновідомо, що одним із важливих показників, які характеризують ступінь ринковості національної економіки, є механізм її державного регулювання. Зауважимо, що не останнє місце в механізмі державного регулювання економіки посідає державна податкова політика.

Нині у вітчизняній та зарубіжній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення поняття та розуміння суті такого важливого суспільного явища, як державна податкова політика. Це зумовлено, в першу чергу, складністю та багатовекторністю змісту державної податкової політики. Зазначена категорія діалектично поєднує в собі різні аспекти, зокрема: філософський, соціальний, економічний, фінансовий, управлінський, політологічний та правовий.

Розглядаючи правовий аспект державної податкової політики, не можна не помітити розрізненість поглядів вчених щодо визначення вказаної категорії. Така розрізненість, насамперед, продиктована тим, що, аналізуючи зміст державної податкової політики, ряд авторів акцентує увагу на її цілях, завданнях та засобах реалізації. Таким чином, у більшості випадків поняття державної податкової політики має дещо обмежений та безсистемний характер.

На нашу думку, державну податкову політику слід розглядати як постійну, організовану, системну і цілеспрямовану діяльність компетентних державних органів щодо засобів, методів і форм організації системи мобілізації податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та інших цільових фондів, а також їх правову регламентацію з метою забезпечення збалансованості державного бюджету та стимулювання економічного розвитку країни [1, 14].

Державна податкова політика як один із важливих засобів державного регулювання економіки розробляється державними органами в рамках загальнодержавної політики, спрямовується на виконання пріоритетних завдань суспільного розвитку та стратегічних цілей економічного зростання. При цьому державна податкова політика не повинна здійснюватись врозріз загальнодержавній політиці, оскільки є структурним елементом останньої.

Україна нині прагне бути активним членом світового співтовариства, вживає чимало зусиль для набуття повноправного членства в таких міжнародних структурах як Світова організація торгівлі та Європейський союз, що, в свою чергу, потребує реалізації комплексу відповідних заходів. Важливе місце в системі зазначених заходів належить приведенню державної податкової політики України у відповідність до загальновизнаних критеріїв, серед яких слід виділити рівень податкового навантаження та усунення подвійного оподаткування.

Загальновідомо, що надмірне податкове навантаження є негативним фактором державної податкової політики, який відповідним чином впливає на розвиток економічних відносин в країні, стримує ділову активність суб’єктів господарювання, уповільнює зростання валового внутрішнього продукту та є однією з причин виникнення таких кризових явищ в суспільстві, як соціальна напруженість та загальне зубожіння населення.

Проблема надмірного податкового навантаження є актуальною сьогодні і для України. За різними даними рівень податкового навантаження в Україні складає „70% - 80% отриманого доходу без урахування податкових навантажень на заробітну плату та собівартість продукції”[2,79-82], у той час як в розвинутих країнах світу розмір цього показника коливається від 30% - в Сполучених Штатах Америки та Туреччині до 52% - в Швеції [3, 84-87].

Зазвичай під рівнем податкового навантаження розуміють показник, що характеризує податкову систему країни та визначається як співвідношення загальної суми податкових платежів та валового внутрішнього продукту [58,48]. 
Як вважає М.П. Кучерявенко, податкове навантаження (тиск) реалізується на чотирьох наступних рівнях:
1-й – податковий тиск безпосередньо податкових важелів;
2-й – податковий тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;
3-й – використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий тиск переміщується з одних платників податків на інших.
4-й – використання податкової техніки, при якій посилюється податковий тиск на платника податку. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку платником до моменту отримання результатів його господарської діяльності [4,49]. 
Для більш глибокого усвідомлення величини рівня податкового навантаження на фізичних осіб в Україні пропонуємо порівняти його з відповідним показником у розвинутих країнах світу. Зауважимо, що даний показник є відносною величиною і тісно пов’язаний з рівнем доходу на душу населення у відповідній країні. За офіційними даними валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні становить менш ніж 1000 дол. США в рік, що є занадто низькою величиною для підтримання податкового навантаження на фізичних осіб у розмірі 38-42%. У розвинутих країнах світу, в яких рівень доходу на душу населення становить понад 25 тис. дол. США, рівень податкового навантаження на фізичних осіб складає 40-50%, в той час як у країнах із низьким рівнем доходу на душу населення відповідний показник дорівнює 20-30% [2,79-82]. Наведене порівняння переконливо свідчить, що рівень податкового навантаження на фізичних осіб в Україні є невиправдано високим і потребує його перегляду у напрямі зменшення шляхом зниження діючих в Україні податкових ставок.
Як свідчить досвід податкових реформ у розвинутих країнах, зменшення рівня оподаткування шляхом зниження податкових ставок зазвичай не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб’єктів на зазначене зниження податкових ставок. За оцінками різних економічних моделей, що розраховані для країн з розвинутою ринковою економікою, тривалість часового ланцюгу від моменту зменшення податкового навантаження до моменту зростання рівня податкових надходжень до бюджету становить 2,5 – 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше. Таким чином, як свідчить практика, зниження податкових ставок у перші роки супроводжується зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг державних видатків, то показники бюджетного дефіциту зростатимуть. Саме тому, на нашу думку, зменшення податкового навантаження повинно відбуватись поступово, шляхом зниження ставок не відразу щодо більшості податків, які забезпечують левову частку доходної частини державного бюджету, а поетапно на кожен з податків окремо, що дасть можливість уникнути як скорочення державних витрат, яке, як правило, реалізується шляхом відмови держави від фінансування різного роду соціальних програм, так і підвищення показників бюджетного дефіциту. 

Розглянуті недоліки державної податкової політики України не вичерпують всіх існуючих. Однак приведення державної податкової політики у відповідність до загальновизнаних стандартів сприятиме активізації інтеграційних процесів до міжнародних структур.

Перелік використаної літератури:

1. Печуляк В.П. Державна податкова політика в Україні: організаційно-правові аспекти здійснення. – К.: КНТЕУ, 2005. – 157с.;

2. Ходаківська В.П. Податкова система як фактор впливу на активізацію інвестиційної діяльності в регіонах України //Зб. наук. праць за матеріалами наук.-прак. конф-ції „Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення”. – Ірпінь: Академія ДПС України. – 2001. – Ч–2. – С.79–82;

3. Основы налогового права / Под. ред. Пепеляева С.Г. – М., 1995. – 439с.;

4. Кучерявенко М.П. Основи податкового права: Навч. посібник – Х.: Легас, 2001. – 304с..